Герої захисники Фастова

Ніжні паростки калини розтоптані німецьким чоботом, а у багнюці змішана земля, ніжне поламане гілля та цвіт. Ще вчора маленький, всіяний білими квітами кущик і затишний двір у звичайному українському селі. А сьогодні – сліди від танків Panzer, спалена земля і зламана доля покоління. Майже п’ять років жаху війни, втрачених найкращих дочок та синів – квітучих, розумних вбитих на рідній землі та страчених в німецьких концтаборах, скалічених, понівечених та духовно виснажених від горя та сліз довкола.

Поруч зі зламаними долями, завжди йшли люди, що незважаючи на свій внутрішній біль намагалися допомогти, втішити інших - такі як професор П. М. Буйко.

Український лікар, професор (1938), доктор медицинських наук (1940), Герой Радянського Союзу (1944) посмертно. Він добровільно пішов на фронт, як хірург медсанбату. Потрапивши до «Уманського котла», та на власні очі побачивши звірства німців та смерть земляків, він вирішив помститися. Невідомо як, але йому вдалося втекти. П.М. Буйко, маючи вдачу «скромного висококваліфікованого спеціаліста», влаштовується до міської лікарні міста Фастова і налагоджує зв’язки з новою окупаційною владою. Тим часом у звичайних родинах вже оплакували молодих людей, яких насильно почали вивозити на роботу у Німеччину. Ховаючись у копицях сіна, на горищах, в підвалах від поліцаїв, наші дівчата та хлопці щоб не попасти до Німеччини, пили заварену махорку, від неї шкіра становилася сіра та нездорова. Поширились випадки самокаліцтва. П.М.Буйко став земним ангелом-охоронцем для них. Очоливши комісію по відбору здорових працівників до Німеччини, він надав сотні довідок про неіснуючі хвороби. А також налякав німців до смерті про раптову епідемію азійської, австралійської, африканської малярії та тифу.Навіть німецькі інспектори з Києва боялися відвідувати Фастівщину. На певний час депортація молоді до Німеччини була припинена. Діяльність партизанів в селах Пришивальня, Дідівщина, Ярошівка була не без участі лікаря.

Після певних перевірок Гестапо восени 1942 року, П.М. Буйко був проголошений ворогом Німеччини. Взявши хірургічні інструменти та ліки він тікає до партизанської стоянки.

В жовтні 1943 під час хірургічної операції, він був затриманий німецькими солдатами. Після дводенного допиту і катувань професора Буйка кинули до колгоспного сараю, де вже знаходилися 140 заарештованих селян. Його вмовляли тікати, пропонували прикрити, але він відповів : «Я знаю, що мене вб’ють, але якщо я втечу, німці знищать усіх, краще я загину один». Наступного дня його живцем спалили.

Професор Буйко похований у селі Томашівка (Фастівський район), на могилі встановлено пам’ятник, а його іменем названа Томашівська середня школа і вулиця в Києві (Голосіївський район).

 Українська земля поховала безліч людей: і зрадників, і героїв. Але вдячність людям що ціною свого життя продовжили життя іншим буде вічна. Внутрішня краса завжди незмінна і вчинки людини-її показник.

Калина, якщо і надломана, то сильна у своєму корінні. Її паростки, навіть розтоптані, піднімуться і забуяють зеленню та цвітом.