Година спілкування: Що таке толерантність?

Мета: донести до учнів необхідність толерантності в суспільстві через з'ясування принципу терпи¬мості між людьми, між колективами або групами людей; на прикладі сучасного соціального стано¬вища в Україні показати нагальну потребу злаго¬ди, поваги до інших людей, їхніх думок. За декілька днів до години спілкування учням да¬ється завдання дізнатися у батьків, бабусь, діду¬сів про національні корені предків. Афоризми: Перед великим розумом я схиляю голо¬ву, перед великим серцем я стаю на коліна. (І. Гете) Щаслива людина та, яка дарує щастя най¬більшій кількості людей. (Дені Дідро) Той, хто хоче обвинувачувати, не повинен поспішати. (Ж. Б. Мольєр) Ображаючи іншого, ти не турбуєшся про самого себе. (Л. да Вінчі) Людина, яка робить інших щасливими, не може сама бути нещасною. (К. А. Гельвецій) Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш на звання людини. (Сааді) Жодна зла людина не буває щасливою. (Д. Ю. Ювенал) Поведінка — це дзеркало, у якому кожен показує свою подобу. (І. Гете) Хід години спілкування Читання легенди. Старовинна легенда Зустрілися раз білий і чорношкірий. Стали розмовляти: — Який ти потворний, негре. Неначе увесь сажею ви¬мазаний, — сказав білий. Чорний зневажливо зіщулився і сказав: — Який ти потворний, білий! Неначе тебе всього обер¬нули папером. Сперечалися вони, сперечалися, ніяк не могли прийти до згоди і вирішили піти до мудреця. Вислухав їх мудрець і сказав білому: —Подивися, який красивий твій чорний брат. Він чор¬ний, як південна ніч, і в ній, подібно до зірок, сяють очі його... Потім мудрець звернувся до чорношкірого: — А ти, друже, подивися, який красивий твій білий брат. Він красивий, як виблискуючий білий сніг, що лежить на вершинах наших гір, а волосся його — кольори сонця... Негр і білий присоромилися своєї суперечки і помири¬лися. А мудрець думав про майбутнє. І видалася йому така картина... Крутяться у веселому хороводі, танцюючи і ви¬співуючи пісні, білі, чорні, жовті люди. З любов'ю дивлять¬ся вони одне на одного. І перекриває звуки музики і пісень чийсь молодий голос: «Як добре, що всі ми різні. А то жити було б так нудно!» Класний керівник. Про що ця легенда, чого вчить? (Відповіді учнів.) Тема нашої години — «Толерантність». Це слово похо¬дить від латинського «терплячий», це — терпимість до ін¬ших думок і вірувань. — Як ви гадаєте, чи актуальна ця тема сьогодні? — Чому виникають суперечки між людьми? — Хто винний у їх розв'язанні? — Чи можна уникнути суперечок, які роблять людей злими одне до одного? У ході відповідей учні повинні назвати головною при¬чиною небажання прислухатися до іншої людини. — Чи можна перенести взаємовідносини між людьми в міждержавні стосунки? Чи є схожість у стосунках людей і держав? — Які можна назвати приклади з історії, що приводили до конфліктів між державами? Чи можна було їх уникнути? Учні наведуть яскраві приклади з вивченої історії про те, що багато воєн можна було уникнути завдяки перего¬ворам. Що багато конфліктів закінчувалось миром, коли люди почали домовлятися між собою, коли відкидали сте¬реотипи й просто слухали одне одного. Головним висновком у ході бесіди повинно бути те, що багато міждержавних конфліктів, непорозумінь можна уникнути, що головним пріоритетом повинно стати людське життя. — Чи існують «гострі кути» в Україні? — Чи завжди люди розуміють одне одного? Учні. У сучасному суспільстві відбувається багато конфліктів — релігійних, міжнаціональних, воєнних. Сьогодні в Україні йде війна, гинуть і калічаться люди, у наш час багато людей агресивних, недобрих одне до одного; газети і телебачення розповідають про жахливі, події, коли батьки вбивають дітей, підлітки — один одного. Міжнародний день толерантності, проголошений 16 листопада 1995 року на XXVIII сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, набуває особливого значення з початком третього тисячоліття, перше десятиріччя якого ООН проголосила Міжнародним десятиріччям культури, миру та ненасильства (2000-2010 роки). Ідеї толерантності стали актуальними не сьогодні. Стаття 1 Загальної декларації прав людини (1948 рік) проголошує: «Усі люди народжуються вільними і рівними у своїх гідності та правах». Тому агресивність, конфронтація, від¬чуженість мають поступитися місцем толерантному став¬ленню людей одне до одного, взаєморозумінню й довірі. Класний керівник. Так, в Україні на сучасному етапі багато протиріч. У багатьох сферах суспільного життя, починаючи із сімейних сварок і закінчуючи суперечками, а то і бійками у Верховній Раді, багато недосконалого. Час А ми сьогодні спробуємо з'ясувати: — Чи необхідно поважати думки інших людей? — Чи завжди наші стереотипи відбивають дійсну реальну картину подій? — Чи можемо ми помилятися і чи повинні ми говорити, що помиляємося? — Учитель просить учнів назвати проблеми України і записує їх на дошці. Може виникнути великий перелік. Тому доцільно про¬вести голосування, щоб учні визначили найголовніші для суспільного життя України. Це буде приклад демократії, коли всі можуть висловлюватися, але рішення приймає більшість. Деякі проблеми будуть об'єднані через спільні ознаки. Учні мають висловитися про найвідоміші події в Україні: війну, вибори, референдум, політичні події. У кожного учня виникне власна думка з цього приводу. Завдання полягає в тому, щоб учні висловили припущення, хто або яка група може не погодитися з точкою зору учня, яка — погодитися з нею. Обговорення питань: 1. Чи хотіли б ви жити в країні, де панує тільки одна точка зору, де інші погляди заборонені? Вам би було краще жити? 2. Що було б, якби всі люди думали однаково? Чи сприяло б це розвитку країни? Класний керівник. Толерантність — повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Толерантність — це єдність у різноманітті. Толерантність — не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність — це те, що уможливлює досягнення культури, сприяє переходу від війни до миру. Толерантність — це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність — це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Стаття 1 Декларації принципів толерантності.) Учені не дійшли одностайної думки щодо виникнення у світовій культурі терміна «толерантність». Дехто пов'язує його появу з підписанням Нантського едикту, коли протес¬танти і католики знайшли компроміс між своїми конфе¬сіями. Цій події передувала одна з найкривавіших ночей у світовій історії — Варфоломіївська. Важливим періодом в історії толерантності також вважають кромвельський період англійської історії (XVII ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві — індепенденти та левелери, що обстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їхніми поглядами, жодне з тверджень не може бути настільки не-погрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, гово-рив: «Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі». В умовах релігійного плюралізму і релігійної толерантності в Англії було досягнуто миру і всезагальної атмосфери милосердя. Епоха Відродження (XVIII ст.), яку часто наділяють духом толерантності, породила дуже небезпечний якобінський фанатизм раціоналістичного типу. Найвизначнішим представником толерантності в ті часи був Вольтер. Йому присвоюють вислів: «Я не згоден із тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». У цьому афоризмі — класична теорія толерантності. Як бачимо, проблема толерантності вперше виникла у західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігій¬на толерантність поклала початок усім іншим свободам, що мають місце в демократичному суспільстві. Для української мови поняття «толерантність» відносно нове і однозначного тлумачення поки що не має. Для того щоб краще зрозуміти походження цього слова, пропонуємо тобі невеликий лінгвістичний екскурс: • Толерантність (ісп.) — здатність визнавати відмінність від власних ідеї чи помислу; • Толерантність (фр.) — ставлення, під час якого людина визнає, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж вона сама; . • Толерантність (англ.) — готовність бути терплячим; • Толерантність (кит.) — дозволяти, приймати, бути щодо інших милосердним; • Толерантність (араб.) — прощення, милосердя, м'якість, терпіння, чуйне ставлення до інших; • терпіння — здатність стійко, без нарікань витриму¬вати фізичні або моральні страждання, життєві злигодні тощо. Уміння довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане тощо. Типи толерантності в сучасному суспільстві На початку XXI ст. проблема толерантності набула особливої актуальності у зв'язку із процесом глобалізації, що зіштовхує релігійні, національні й етнічні ідентичності різних культур і народів. Формування громадянського суспільства неможливе без відповідного усвідомлення фундаментальних цінностей демократії. Однією з основних таких ' цінностей є цінність толерантності. Проблема толерантності сьогодні — одна з центральних проблем як глобального, так і національного порядку. Толерантність — це терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки. Це повага або визнання рівності інших, відмова від домінування чи насильства. Інакше кажучи, постійні, цілеспрямовані зусилля для створення такого інформаційного поля, яке б культивувало в людині й суспільстві настанову на самообмеження, злагоду та співробітництво, на емоційну мобілізацію на злагоду культур. Типологізація толерантності за соціальними сферами її буття: • вікова толерантність — неупередженість до апріорних «недоліків» людини, пов'язаних з її віком. Вікова толерантність цілком може поєднуватися із прийнятою у бага¬тьох культурах повагою до осіб похилого віку; • освітня толерантність. Очевидно, що даний тип толерантності має відношення до побутової сфери і не пов'язаний з обговорюваним питанням, де рівень освіти суб'єктів права є вирішальним чинником; • міжнаціональна толерантність — ставлення до представників різних націй, неприпустимість перенесення недоліків і негативних вчинків окремих представників національності на інших людей, ставитися до будь-якої людини з позиції «презумпції національної невинності»; • расова толерантність — відсутність упереджень до представників іншої раси; • релігійна толерантність — ставлення до догматів різи й х конфесій, до релігійності з боку представників різних конфесіональних груп; • географічна толерантність — неупередженість до жителів невеликих або провінційних міст, сіл та інших регіоні» з боку столичних жителів, і навпаки; • міжкласова толерантність — терпиме ставлення до пред¬ставників різних майнових шарів — багатих до бідних, бідних до багатих; • фізіологічна толерантність — ставлення до хворих, інвалідів, фізично неповноцінних, осіб із зовнішніми недоліками тощо; • політична толерантність — ставлення до діяльності різних партій і об'єднань, висловлювань їх членів. Ведучи мову про рівні існування толерантності, можна виділити такі: — цивілізаційний; — міжнародний (міждержавний); — етнічний; £. — соціальний; — індивідуальний. Толерантність цивілізаційна (або соціокультурна) передбачає ненасильство у контактах різних культурних світів (цивілізацій). Тому соціокультурний (цивілізаційний) ви¬мір толерантності, як найзагальніший рівень її існуван¬ня, є умовою творчого розвитку «культури світу» (термін ЮНЕСКО) у сучасності, Толерантність у міжнародних відносинах є прямою умовою співпраці й мирного співіснування держав незалежно від їхніх розмірів, економічного розвитку, етнічної чи релігійної приналежності їхнього населення. Етнічна толерантність є основним засобом досягнення гармонії національних відносин у мультинаціональних суспільствах, тому що базується на визнанні того факту, що за відмінностями криється суттєва подібність. Соціальна толерантність, яку можна визначити як ненасильницьке, поважне ставлення до різних соціальних груп, є гармонізацією відносин у суспільстві. На індивідуальному рівні толерантність є доброчинністю, тобто нормою поведінки відповідальної особистості. Толерантність стосовно людей, які відрізняються від нас своїми поглядами і звичками, вимагає розуміння того, що істина не може бути простою, що вона багатогранна і що існують інші погляди. Саме цей рівень існування толерантної свідомості виступає фундаментом будь-якої терпимості в суспільстві. Таким чином, толерантність є базовою цінністю відкритого суспільства, тому толерантність, критичне мислення, свобода і відповідальність особистості у відкритому суспільстві становлять фундамент демократії і створюють умови розвитку, руху суспільства вперед. Поняття ж «толерантність» в етичній і політичній лексиці включає морально-правовий та державний аспекти. В умовах інтенсивного інтеграційного світового процесу взаємопроникнення різних культур толерантність набуває ознак загальновизнаного державного принципу, яким необхідно керуватися, щоб успішно розвивати конструктивні взаємини на правових, цивілізованих принципах. Призначення толерантності полягає в пошані прав людини (особисті права, свободи, політичні, соціальні, культурні). Першим міжнародно-правовим документом, в якому розкривається суть толерантності, є проголошена та підписана ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. Декларація принципів толерантності. У Декларації зафіксовані головні рівні упровадження принципів толерантності: особистий, державний, соціальний. Особливе значення авторами Декларації надається функціонуванню принципів толерантності на рівні держави. Тут толерантність означає дотримання неупередженого законодавства, правопорядку і судово-процесуальних та адміністративних норм. Крім того, толерантність також вимагає надання кожній людині можливостей для економічного і соціального розвитку без будь-якої дискримінації. В Декларації запропоновано і шляхи досягнення поставлених перед державою завдань. Це: — ратифікація і виконання існуючих міжнародних конвенцій про права людини; — розробка законодавства, здатного забезпечити в суспільстві рівноправні підходи і рівність можливостей для всіх груп і окремих людей Одним із найпоширеніших типів толерантності є міжнаціональна толерантність. Міжнаціональна толерантність — системна сукупність психологічних настанов, відчуттів, певного набору знань і суспільно-правових норм (виражених через закон або*традиції), а також світоглядно-поведінкових орієнта¬цій, які припускають терпиме або прийнятне ставлення представників якої-небудь однієї національності (зокрема, на особистому рівні) до інших інонаціональних явищ (мови, культури, звичаїв, норм поведінки тощо). В українському розумінні міжнаціональна толерантність не може бути зведена тільки до єдиного акта і лише терпимого. По-перше, міжнаціональна толерантність є процесом, що постійно розвивається, який власне включає емоційно-психічні норми, відчуття по відношенню до інших національностей, широкий набір знань, інформаційних уявлень про інші культури, мови і, нарешті, власне поведінкові настанови, світоглядні погляди стосовно інонаціонального. По-друге, міжнаціональна толерантність як явище є на¬багато ширшим, ніж просто терпиме ставлення. Не випад¬ково для позначення цього феномена був обраний термін іноземного, у даному випадку латинського, походження. Тим самим, найімовірніше, зазначається, що сенс поняття толерантності містить поряд із просто терпимим ставленням принципи загальнолюдської моралі, що проявляються у пошані й обов'язковому дотриманні прав всіх народів світу; в усвідомленні єдності і загального взаємозв'язку різних етнокультур, в широких знаннях про мови, культури і походження різних народів, особливо тих, з якими відбувається безпосередній контакт; у неприйнятті воєн, анексії та інших форм насильства у відносинах між національностями; у вирішенні міжнаціональних проблем на основі балансу інтересів. На міжнародному рівні до толерантності належить вза¬ємна пошана різних культур і традицій. Наприклад, було б неправомірним стилізувати під європейські культури або американський спосіб життя весь розвиток цивілізації і девальвувати всі форми, що відхиляються, скажімо, від європейських, оголошувати їх примітивними, варварськими і нерозвиненими. Визнання самоцінності інших культур полегшується, якщо увага спрямована не тільки на розділяючу основу, але й на об'єднуючий фактор, на загальнолюдські позиції: готовність допомагати, нести цивілізованість і чесність, словом те, що не лише на християнському Заході, але й у різних суспільствах в різних епохах завжди визнавалося як етичні цінності. У контексті європейського мислення толерантність — це не лише необхідна складова сучасної культури, але й універсальна цінність людства. Цікаві думки визначних людей про толерантність Щаслива людина та, яка дарує щастя багатьом людям. (Дені Дідро, французький математик) Той, хто хоче обвинувачувати, не повинен поспішати. (Мольєр, французький драматург) Ображаючи іншого, ти не турбуєшся про самого себе. (Леонардо да Вінчі, італійський художник епохи Відродження) Людина, яка робить щасливими, не може бути сама нещасною. (Гельвецій, французький філософ) Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш на звання людини. (Сааді, перський поет) Підняти слабкого — цього замало: треба ще його потім і підтримати. (Вільям Шекспір, англійський драматург) Легше вирішує і засуджує той, хто менше змилується. (Джордано Бруно, італійський мислитель) Дійсна ознака, за якою можна впізнати справжнього мудреця,— терпимість. (Генрік Ібсен, норвезький драматург) Гідність людини полягає в тому, щоб любити тих, хто її ображає. (Марк Аврелій, давньоримський імператор і філософ) Привчи свій розум до сумніву, а серце до терпимості! |(Георг Ліхтенберг, німецький учений і публіцист) Байдужість — це параліч душі, її передчасна смерть. (Антон Чехов, російський письменник) Той, хто хоче обвинувачувати, не повинен поспішати. (Мольєр, французький драматург) Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуго¬вуєш на званий людини. (Сааді, перський поет) Жодна зла людина не буває щасливою. (Ювенал, рим¬ський поет) Поведінка -— це дзеркало, у якому кожен показує свою подобу. (Гете, німецький поет) Трьох речей треба уникати [у житті]: ненависті, заздрос¬ті, презирства. (Східна мудрість) Нехай справи твої будуть такими, якими ти хотів би їх згадувати на схилі віку. (Марк Аврелий) Якщо 5ґ чимось на тебе не схожий, я цим зовсім не обра¬жаю тебе, а навпроти обдаровую. (Антуан де Сент-Екзюпері, французький письменник) Мовчіть, поки не відчуєте, що цілком володієте собою. (Лі-Цзи, китайський філософ) Ваша думка мені глибоко ворожа, але за ваше право її висловити я готовий пожертвувати своїм життям. (Вольтер, французький філософ) За природою люди близькі одне до одного, а за звич¬ками далекі одне від одного. (Конфуцій, китайський фі¬лософ) Прояви нетерпимості 1) Образи, кепкування, вираження зневаги; 2) ігнорування (відмова у бесіді, у визнанні); 3) негативні стереотипи, упередження, забобони (складан¬ня узагальненої думки про людину, що належить до іншої культури, статі, раси, етнічної групи, як правило, на основі негативних характеристик); 4) етноцентризм (розуміння й оцінка життєвих явищ крізь призму цінностей і традицій власної групи як еталонної і кращої порівняно з іншими групами); 5) пошук ворога (перенесення провини за нещастя, неблагополуччя та соціальні проблеми на ту або іншу групу); 6) переслідування, залякування, погрози; 7) дискримінація за ознакою статі, сексуальної орієнтації й інших відмінностей (позбавлення соціальних благ, заперечення прав людини, ізоляція в суспільстві); 8) расизм (дискримінація представників певної раси на основі переконання, що одні раси перевершують інші); 9) ксенофобія у формі етнофобій (антисемітизм, кавказофобія), релігійних фобій, мігрантофобії (неприязнь до представників інших культур і груп, переконання в тому, що «чужаки» шкідливі для суспільства, пере¬слідування «чужаків»); 10) націоналізм (переконання в перевазі своєї нації над іншими і в тому, що своя нація має великий об'єм прав); 11) фашизм (реакційний антидемократичний режим, для якого характерні крайні форми насильства і масовий терор); 12) імперіалізм (підкорення одних народів іншими з метою контролю багатств і ресурсів підпорядкованих народів); 13) експлуатація (використання чужого часу і праці без справедливої винагороди, безрозсудне використання ресурсів і природних багатств); 14) осквернення релігійних або культурних символів; 15) релігійне переслідування (насадження конкретної віри, її цінностей і обрядів); 16) вигнання (офіційне або насильницьке); 17) сегрегація, включаючи апартеїд (примусовий розподіл людей різних рас, релігій або статей, зазвичай на шко¬ду інтересам однієї групи); 18) репресії (насильницьке позбавлення можливості реалі¬зації прав людини), знищення і геноцид (утримання за ґратами, фізичні розправи, напади, вбивства). Висновок, якого мають дійти учні: люди можуть мати однакові точки зору, але належати до протилежних груп, і навпаки, діаметрально протилежні точки зору можуть бути у споріднених людей. Учні наводять приклади з вивченої історії про те, що багато воєн можна було уникнути завдяки переговорам. Багато кон¬фліктів закінчувались миром, якщо люди домовлялись між со¬бою, коли відкидали стереотипи й просто слухали одне одного. Головним висновком у ході бесіди повинно бути те, що багато міждержавних конфліктів, непорозумінь можна уникнути, що головним пріоритетом повинно стати людське життя. Класний керівник. Арістотель говорив: «Місто — єдність несхожих». Згідно з переписом населення 2004 року, національний склад населення України (загальною кількістю 47,732,079 осіб) характеризується значною перевагою представників основної нації — українців. Вони становлять 77,8 % усіх жителів України. Поряд з українцями на території держави проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу діаспору мають росіяни — 17,3 % усього населення країни. В Україні проживає також значна кількість націй прилег¬лих держав. Це, перш за все, білоруси, кількість яких сягає 400 тис. осіб, молдавани — 300 тис. осіб, поляки — 250 тис. осіб, болгари — 250 тис. осіб, угорці — 150 тис. осіб, руму¬ни — 100 тис. осіб. Найбільшою нацією України, що не має власної держави, є кримці — 250 тис., які мешкають пере¬важно на батьківщині — у Криму. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін. Україна — багатонаціональна держава. Питання толерантності є для неї актуальним, оскільки спів¬існування в ній різних народів передбачає діалог культур, традицій, релігій. Отже, толерантність — терпимість до іншого роду поглядів, устоїв, звичаїв. Толерантність потрібна по відношенню до особливостей різних народів, націй і релігій. Вона є ознакою упевненості в собі й усвідомлення надійності своїх власних позицій, ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції. Терпимість — соціально-психологічна риса людини, що виражає шанобливе та доброзичливе ставлення до поглядів, переконань, вірувань, думок, традицій, звичок і поведінки інших людей. Терпимість сприяє досягненню взаєморозуміння й узгодженості в діях без застосування тиску, примусу, погроз. Терпимість не лише пом'якшує протиріччя, але й виражає надію на поліпшення стосунків, особове виправлення. Толерантна особа — це людина, що добре знає себе і визнає інших. Прояв співчуття — найважливіша цінність толерантного суспільства і риса толерантної людини. У психології щире співпереживання емоційному стану іншого, здатність розділити його відчуття і настрої позначається терміном «емпатія». Розвиток емпатичних властивостей особи безпосередньо пов'язаний з умінням поставити себе на місце іншого. Формули толерантного спілкування: — «Стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе». — «Якщо тобі погано, знайди того, кому ще гірше, і до¬поможи йому». — «Постав себе на місце того, кого ти засуджуєш». Завдання: проаналізуйте в групах ситуацію, оберіть свій варіант відповіді й поясніть його. Дайте визначення поняття «межа терпимості». Ситуація 1. Дмитро має нетипову для хлопця зачіску — надто довге волосся. Як поводитися тим, кому такий стиль не подобається? Варіанти: — постійно демонструвати своє негативне ставлення, у різкій формі рекомендувати змінити зачіску; — виходити з того, що людина має право на самовира¬ження й може робити будь-що зі своїм волоссям; - — вимагати дотримуватися загального стилю одягу та зачіски на заняттях у школі. Ситуація 2. Оксана часто пропускає уроки без поважних причин. Як ставитися до цього? Варіанти: — засуджувати її за ці вчинки; — вважати, що це — особиста справа Оксани й не втру¬чатися; — із розумінням поставитися до проблем Оксани, по¬ступово заохочувати її до навчання. Ситуація 3. Вадим постійно виявляє неповагу до інших, бруталь¬ність до своїх товаришів. Що робити? Варіанти: — прагнути уникати спілкування з Вадимом; — — відповісти брутальністю на брутальність. — «ковтати» образи і проводити з учнем роз'яснювальну роботу. (Відповідь учнів.) Завдання групі 1. Скласти перелік правил вікової толерантності по відно¬шенню до людей похилого віку. Завдання групі 2. Скласти проект «Політична толерантність — це...» Приблизний проект учнів. Політична толерантність — це терпиме ставлення до чу¬жої думки, не протидія силі силою, а використання «пар¬ламентських» методів розв'язання конфліктів, подолання агресивності, конфліктності, визнання за іншими права бути іншими: відрізнятися зовнішнім виглядом, вірою, мо¬вою, вчинками... Завдання групі 3. Скласти проект «Толерантна поведінка в колективі», зазначивши принципи уникання конфліктів. Приблизний проект учнів. — З'ясуй причину конфлікту; — стримуй свої емоції; — поважай думку суперника; — уникай тих, хто нав'язує суперечку. Бесіда «Діалог із майбутнім». Учитель. А тепер перенесімося на декілька років у май¬бутнє. Уявіть, що ви закінчили школу і стали висококваліфі¬кованими фахівцями, маєте свою сім'ю. Як ви поясните сво¬їм дітям — школярам, якою має бути толерантна людина? Варіанти відповідей: Бути готовими до того, що всі люди різні — не кращі й не гірші, а просто різні. Навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається. Цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання, незалежно від того, чи збі¬гаються вони з нашими. Зберігати своє обличчя, знайти себе і за будь-яких об¬ставин залишатися собою. Іноді риси характеру товариша або подруги вас нер¬вують, іноді, навпаки, вам допомагають прийняти певне рішення. І незважаючи на відмінності у характерах, ви є друзями, вам цікаво разом. Тому ж терпимість потрібно проявляти до всіх. Толерантність — це визнання поваги до інших людей, уміння жити разом з іншими людьми. Давайте перевіримо, чи терпимі ми, чи потрібно нам ви¬ховувати в собі цю якість. Тестування «Чи терпимі ми?». Вибери твердження, які відповідають твоїй поведінці. 1. Ти не погоджуєшся з товаришем... а) Ти все ж таки слухаєш його. б) Ти не даєш йому говорити. 2. У класі ти вже відповів... а) Ти даєш можливість відповісти іншим. б) Тобі хочеться відповісти ще. 3. Товариш зрадив тебе... а) Ти намагаєшся з ним порозумітися. б) Ти помстишся йому. Якщо в усіх трьох випадках ти вибрав твердження «а», ти — терпима людина. Вправа «Мікрофон». У цивілізованому суспільстві люди повинні бути терпи¬мими. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що кожний із вас має право на повагу та терпимість з боку оточуючих? Творча робота «Формула терпимості». На дошці вчитель малює терези, над однією шалькою записує тезу «Я маю право на повагу та терпимість з боку оточуючих» і просить учнів записати над іншою шалькою таку тезу, щоб була рівновага. (Над іншою шалькою треба записати тезу «Оточуючі ма¬ють право на повагу і терпимість з мого боку».) Творча робота «Квітка "Толерантність"». Учитель роздає роздруковані аркуші, на яких нама¬льована квітка, і просить учнів написати на її пелюстках синоніми до слова «толерантність». (Мудрість, чуйність, відповідальність, взаєморозуміння, терпимість, людяність, об'єктивність, повага, доброзичливість тощо.) «Як навчитися толерантності». Учитель пропонує учням укласти правила «Як навчити¬ся толерантності». Зразок: Не забувати, що всі люди різні, але всі вони рівні. Не поспішати гніватись на людей або засуджувати їх: треба постаратися зрозуміти людину, розібратися в кон¬кретному випадку. Поважати почуття людей, не ображати їх. Взаємодіяти з іншими людьми, не підганяючи їх до своїх уявлень. Слово вчителя. Ми всі різні. Але потрібно бути терпимими (толерантни¬ми) одне до одного. Але чи означає толерантність терпимість до всього? Хіба можна терпіти, якщо хтось затіває бійку, ображає інших? Саме тут і існує межа. Ми маємо багато прав, але не ма¬ємо права порушувати права інших. Американський філо¬соф Ф. Емерсон сказав: «Моя свобода розмахувати руками завершується там, де починається ніс мого сусіда». Підсумок години спілкування. Класний керівник. Чи згодні ви з тим, що толерантність людини — найважливіша умова миру і злагоди в сім'ї, колективі та суспільстві? Якщо так, то сьогоднішня наша розмова не була марною. І наостанок я хочу розповісти вам одну легенду. Колись давно на півдні Африки жив розумний, але дуже пихатий вождь. Увесь день його складався з примірянь ви¬шуканого вбрання та розмов із підданими про свій розум. Так минали дні за днями, роки за роками... Аж ось прокотилася країною чутка, що в пустелі з'явився мудрець. Дуже розлютився вождь: як можна називати якогось там старця найрозумнішою людиною у світі?! Але він нікому свого обу¬рення не показав, а запросив мудреця до себе... І ось настав день зустрічі. Зібралось усе плем'я, щоб послухати найрозумніших людей у світі. Вождь сидів на високому троні й тримав у руках за спиною метелика. До нього підійшов невеличкий, худорлявий чоловік, привітався, сказав, що готовий відповісти на будь-яке запитання. І тоді, недобре посміхаючись, вождь сказав: «Скажи-но мені, що я тримаю в руках, живе чи мертве?». Мудрець трохи подумав, усміхнувся й відповів: «Усе у твоїх руках». Тож Завжди пам'ятайте, усі ваші дії, вчинки тільки у ваших руках.

 Умови успішного виховання дітей в сім’ї. Поради батькам

У журналі "Сім’я і школа" директор однієї з шкіл  писав про дітей, які виховувались у хороших сім’ях: – "Відверто кажучи, мені б дуже хотілося сказати, що такими їх виховала школа. Але будемо об’єктивні: школа, враховуючи специфіку, все-таки переконує, повчає, а сім’я – це практична школа моралі. І якщо в сім’ї здоровий клімат, і діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі високих моральних начал, за майбутнє молодих громадян можна бути спокійним" . Що означає здоровий мікроклімат? Його не виміряєш жодним приладом, як ніякий термометр не визначить сердечного тепла. Але він існує не в нашій уяві, а в мільйонах сімей.  Ми думаємо, що добрі сімейні взаємини зовсім не виключають розбіжностей думок, сутичок. Але в гарній, дружній сім’ї вони розв’язуються без роздратувань, без приниження людської гідності дорослих і дітей, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємнихобраз, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет батька і матері, дідуся і бабусі. Тон сімейного життя – це наслідок дії багатьох факторів: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім’ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо .  Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов’ю до дітей. Як любити дітей? Багато пристрасних, переконливих слів написано з цього приводу. Про це писатимуть і наступні покоління, адже "людину ми творимо любов’ю – любов’ю батька до матері і матері до батька, любов’ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини" . Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Відразу видно дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У цієї дитини мир і спокій в душі, глибоке душевне здоров’я, щиросерда віра в добро, віра в красу людську. Віра в слово, тонка чутливість до тонких засобів впливу – доброго слова і краси  . Так писав про найважливіший стрижень батьківської педагогіки    В.О. Сухомлинський. Любов до дітей – величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов у народі називають "сліпою". На жаль, у сучасних сім’ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.

У свій час Януш Корчак, говорячи про таке ставлення батьків до дітей, з обуренням писав: "Отже, все дозволити? Нізащо: з нудьгуючого раба ми зробимо знудженого тирана. А забороняючи, ми як-не-як гартуємо волю, хоча б у напрямі самоприборкання і самообмеження. І це хоч чогось та варте, хоча б як однобічна підготовка до життя. Дозволяючи ж дітям "усе", догоджаючи їхнім забаганкам, остерігаймось, щоб не придушувати справжніх бажань. Там ми ослаблювали волю, тут її отруюємо" .

Зустрічаються і такі сучасні сім’ї, у яких діти відчувають дефіцит батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім’ях діти занедбані, що їм не купують іграшки, смачну їжу. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального фізичного і розумового розвитку, але не відчувати уваги, тепла, довір’я батьків. Їжа, одяг і сон самі по собі не можуть породити в дітей почуття любові і вдячності. Відмовляться батьки утримувати своїх дітей, про них потурбується держава.

У книжці Януша Корчака "Як любити дітей" є такі проникливі рядки: "Чи земля вдячна сонцю за те, що воно світить? Чи деревовдячне зернині, що з неї виросло? Чи соловейко співає матері, яка вигріла його грудьми? Чи ти віддаєш дитині те, що взяла від батьків, чи тільки позичаєш, щоб віддати назад, старанно записуючи і підраховуючи відсотки? Хіба любов – це заслуга, що за неї ти вимагаєш плати?". Ми любимо дітей і у відповідь чекаємо дитячої любові. А за що діти люблять своїх батьків? Тільки за те, що вони батьки? Від любові дітей до батьків багато в чому залежить мікроклімат сім’ї. Зігрітий любов’ю батьків, малюк прагне тішити батьків своїми успіхами, зберігає оптимістичний настрій, впевненість, відчуває потребу ділитися з рідними найпотаємнішим. Найважливіше і найважче у ставленні до дітей – знайти міру, щоб ніжність не перетворилася в пестощі, розумні вимоги – у суворий педантизм, щоб турбота про комфорт не сформувала в дітей споживацькі погляди .

У сім’ях, де виховується кілька дітей, особливий мікроклімат. Діти дружні, подільчиві, товариські. Якщо росте одна дитина, її, як правило, надмірно пестять. А.С. Макаренко застерігав батьків: "Єдина дитина дуже скоро стає центром сім’ї. Піклування батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисні норми". Щоб виховання однієї дитини в сім’ї було повноцінним, слід будувати взаємини так, щоб малюк не помічав надмірної уваги до себе, не звикав, що все найкраще тільки йому. Батьки повинні уникати непотрібних примовлянь: "Ти ж у мене один єдиний, ти ж для мене все на світі..." Зростаючи у такій атмосфері, маленький школяр швидко усвідомлює свою виключність, і для безвільних батьків може стати малим тираном . Спокійна, трудова атмосфера взаємної турботи, вимогливості дозволить і в однодітній сім’ї виховати прекрасних чуйних дітей.

Говорячи про тон сімейного життя, не можна забувати про чуйне ставлення до найстарших членів родини – бабусі й дідуся. Нерідко у сім’ях з легкої руки деяких молодих батьків вкорінюється зневажливе ставлення до думок, порад дідусів і бабусь. А вони ж пройшли великий життєвий шлях. Нерідко чуєш від батьків: "Ви не знаєте, який у нашої бабусі важкий характер, вона нам тільки заважає виховувати дітей". У таких випадках, мабуть, треба і до себе бути критичним. Може й вам тепер не вистачає витримки, адже був час, коли бабуся була конче потрібна і тоді не заважала. Спробуйте підрахувати, скільки щоденних турбот припадає на долю таких бабусь і дідусів, які "нічого не роблять", а тільки доглядають за домівкою. Деякі батьки повністю перекладають на діда з бабою і виховання своїх дітей. Ви ж на роботі спокійно працюєте, бо впевнені, що вдома все гаразд. То, можливо, слід критичніше поставитися до своїх висновків про бабусину працю, її внесок у тепло і спокій домашнього вогнища .

У молоді роки ми мало замислюємось над власною старістю, та нам і важко це уявити. В одному можна бути впевненим, якщо змалку дитина відчуватиме, з якою повагою, чуйністю ви ставитесь до своїх батьків, це обов’язково позначиться і на ставленні до вас у зрілі роки.

Однією з найважливіших якостей батьків-вихователів є вміння спостерігати. Не просто дивитись на дитину і прискіпливо наглядати за нею, а уважно і доброзичливо придивлятись до її поведінки, помічати зміни настрою, прагнути об’єктивно зрозуміти мотиви вчинків, не робити поспішних висновків, а узагальнювати в думці результати багатьох спостережень .

Звертаючись до батьків, Януш Корчак говорив: "Виховання дитини – це не мила забава, а справа, в яку слід вкласти зусилля безсонних ночей, капітал тяжких переживань і багато думок..." .

Спостережливі батьки швидко помічають зміну внутрішнього стану дитини, відчувають її реакцію на слово, вчинок, подію. А все це має велике значення для взаєморозуміння.

Бути спостережливим і уважним до дитини зовсім не означає, що треба слідкувати за кожним її кроком, постійно вимагати, щоб вона обов’язково вам звітувала. Це буде ускладнювати взаємини з дитиною і з часом викличе в неї негативне ставлення до батьків. Довідуватись про все, чим живе малюк, найкраще у невимушеній розмові, яка виникає випадково . Відчувати зміни душевного стану дитини, прагнути зрозуміти їх причини – найперша умова успішного застосування всіхпедагогічних прийомів. "Усі дорослі були спочатку дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає", – зауважував Антуан де Сент-Екзюпері. І справді, як часто не вистачає дорослим спогадів власного дитинства, щоб на хвилину стати на місце дитини, розібратись у мотивах і і вчинку .

В.О. Сухомлинський був глибоко переконаний у цьому і образно роз’яснював вихователям: "Дорослий випадково потрапив у світ дитинства, світ з іншими життєвими нормами, з іншими поглядами, навіть з іншою мовою, – потрапив і зразу намагається ввести в незрозумілому для себе світі свої порядки; населення світу дитинства не розуміє, що хоче від нього цей дивний мандрівник, а він сердиться, "виходить із себе", "аборигени" тільки плечима знизують: що йому треба?" . Не тільки в дорослих, а й у дітей є право на свій внутрішній світ, і батьки, спілкуючись з ними, повинні завжди пам’ятати про це.

Інколи, розмовляючи з батьками про необхідність чуйності й тактовності в поводженні з малюками, чуємо категоричну відповідь: "Дитина в такому віці ще й не знає, що таке такт". Справді ваш син чи донька не знає, що таке такт, але добре відчуває, якщо дорослі перейшли міру тактовності .

Неодмінною ознакою педагогічної культури батьків є їхнє вміння володіти словом – "найтоншим інструментом людського виховання" [11]. Але чи завжди вміють дорослі розмовляти з дітьми? Скажемо відверто, небагато дорослих уміють розмовляти з дітьми. Одні батьки єдино можливим вважають повчальний тон; інші – будь-яку провину різко засуджують; деякі – засвоюють поблажливо-іронічну манеру.

Як саме розмовляти? Ні в якому разі не починати з грубих, різких слів, з "остаточних" висновків: "Я все знаю! Це ти винний!" Діти в таких випадках або затято мовчать, або вперто заперечують. Злість, роздратування, вплив поганого настрою найбільше позначаються на тоні розмов. Здавна відомий вислів "Крик – ознака безсилля". Якщо у вашій родині спілкування, на превеликий жаль, відбувається на підвищених тонах, крик став для дитини звичним, то незабаром настане той страшний час, коли у відповідь на свій крик ви почуєте з дитячих вуст грубі, жорстокі слова. Криком, бійкою, придушенням активності дитини ніколи не виховати справжню людину, а роз’ясненням, переконанням, гумором, особистим прикладом можна не тільки виховувати, а й перевиховувати педагогічне занедбаних дітей. Звичайно, у кожної сім’ї будуть свої прийоми виховання : де тверде слово, де послідовні докази, а де й жарт .

Не менш важливими у розмові е інтонація, жести, міміка. Справжній вихователь, писав А.С. Макаренко, коротку фразу "Іди сюди" повинен вимовляти з 15-20 відтінками. І в сім’ї дозвіл та заборона мають бути не лише вмотивованими, а й виявлятися в різних формах таінтонаціях. Наприклад, заборона може звучати як вимога, наказ, розпорядження, попередження, догана, вказівка, рекомендація, осуд, повчання, наполягання, докір, пропозиція і т.п.

Цікаво, як англійський драматург Бернард Шоу підкреслював силу живого слова: "Є п’ятсот способів сказати слово "так" і п’ятсот способів сказати слово "ні", а для того, щоб написати ці слова, є тільки один спосіб" .

Усі батьки вимагають, щоб діти слухались, поважали, а от вислухати дитячі розмови і виправдовування вміють далеко не всі люблячі батьки. Особливо тягнуться до розмов з батьком чи матір’ю діти 7-10 річного віку, та часто вони чують у відповідь: "Усе це дурниці", "Так-так, ти ніколи не винний..." Чи варто тоді дивуватися, що в підлітків і старших учнів нерідко згасає інтерес до батьків, як цікавих співрозмовників.

Наслідуючи батьків, дитина поступово засвоює стиль сімейних розмов, навчається користуватися словом у різних ситуаціях. Розвиваючи в молодших школярів уміння користуватись словом, слід мати на увазі такі поради швейцарського мислителя Догана Каспара Лафатера: "Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і закінчуй говорити, коли нічого більше сказати" [13].

Отже, батьки повинні навчитися вдумливо і тактовно користуватися словом, щоб зміст і форма висловлювань по-справжньому впливали на дитяче світорозуміння, щоб за словом ішло діло.

Молодші школярі в усьому прагнуть до наслідування. Для них не може бути нічого кращого, як мати перед очима прекрасний взірець. Мабуть, немає батьків, які б не розуміли цього. Але в щоденному житті доводиться частенько бачити, як малюк не в силах розібратися, чому мати забороняє те, що робить сама, чому батько говорить одне, а робить інше. "Все моральне виховання дітей, – твердив Л.М. Толстой, – зводиться до морального прикладу. Живіть добре, або хоч намагайтеся жити добре, і ви в міру ваших успіхів у доброму житті добре виховаєте дітей... Люди найбільш сприятливі до наслідування в дитячому віці. Ось чому першим принципом виховання є: виховуй сам себе; і перше правило, яке треба виконувати, щоб оволодіти волею дитини, – оволодіти своєю" .

Найкращим висновком будуть переконливі слова А.С. Макаренка: "Найбільш правильні, розумні, продумані педагогічні методи не дадуть ніякої користі, якщо загальний тон вашого життя поганий. І навпаки, тільки правильний загальний тон підкаже вам і правильні методи поводження з дитиною і насамперед правильні форми дисципліни, праці, свободи, гри... і авторитету" .

Важливою умовою успішного виховання дітей є авторитет батьків. Під авторитетом батьків слід розуміти вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, до їх життєвого досвіду.

Бути батьками приємно, але й відповідально. Перефразовуючи слова Й.В. Гете, можна сказати, що призначення батьків в тому, щобпіраміда життя дітей, основу якої було закладено попередніми поколіннями, піднеслась як можна вище. Гарна батьківська сім’я – фундамент гарної сім’ї дочки чи сина. В хороших батьків найчастіше ростуть хороші діти. Саме від батьків в першу чергу залежить, якими виростуть їх діти, яку лінію поведінки виберуть, яким змістом наповнять своє життя. Аномалії в поведінці підлітків і юнаків, як правило викликані прогалинами сімейного виховання. Якщо підліток бачить відкриту ворожнечу між батьками, якщо на його очах сім’я розвалюється, таке "домашнє вогнище" тільки озлоблює .

Людина на своєму життєвому шляху зустрічає багато людей, які впливають на неї, передають свій життєвий досвід, погляди, звички, в той чи інший проміжок життя навіть стають її ідеалом. Часто кумирами дітей і підлітків стають герої улюблених книг, кінофільмів. Але, варто погодитись, найперші, найголовніші впливові життєві приклади – батьки.

Великий вклад в педагогічну науку і в розуміння ролі авторитету батьків в вихованні дітей вніс А.С. Макаренко. Аналізуючи досвід сімейного виховання, А.С. Макаренко прийшов до висновку: далеко не всі батьки розуміють значення авторитету в вихованні дітей і далеко не завжди педагогічне правильними будуть дії і вчинки по встановленню авторитету [8].

Розрізняють такі види авторитету:

Авторитет придушення. Особливо страждають ним батьки. З будь-якого приводу такий батько сердиться, підвищує голос, а нерідко хапається і за ремінь. При такому батьківському терорі положення матері в сім’ї зводиться до нуля, діти виростають або затурканими, безвільними, або самодурами, які мстять за своє пригнічене дитинство.

Авторитет чванства – батьки вихваляються своїми заслугами на кожному кроці, високомірні у стосунках з іншими людьми. Як правило, діти починають чванитися перед своїми товаришами: "Я скажу своєму батькові, він тобі дасть" або "А ти знаєш хто мій батько?" і т.п. При такому авторитеті діти виростають хвастливими, не вміють самокритично віднестись до своєї поведінки.

Авторитет педантизму – батьки тримають дітей в покорі на наказах, розпорядженнях. В сім’ї не радяться з дітьми, не рахуються з їхніми думками. Діти з таких сімей не вміють проявляти самостійність, ініціативу, постійно чекають розпорядження дорослих або чинять опір вимогам дорослих.

Авторитет резонерства, при якому батьки буквально заїдають дитяче життя безкінечними повчаннями і напутливими розмовами. З будь-якого приводу батьки починають довгі і нудні розмови, іноді одні і ті ж. Діти звикають до них, не реагують на них, часто оздоблюються і перестають слухати та поважати батьків.

Авторитет любові – найрозповсюдженіший вид помилкового авторитету. Багато батьків впевнені: щоб діти слухали, потрібно, щоб вони любили батьків. А як це заслужити? Необхідно показати дітям свою батьківську любов, думають вони. Для цього батьки без всякої міри говорять ніжні слова, цілують дітей, пестять. В такому середовищі в дітей виховується сімейний егоїзм. Дитина скоро починає розуміти, що батька і маму можна легко обдурити, все в них випросити, показавши як ти їх любиш. В таких сім’ях виростають люди з холодним серцем. Терплять від такого виховання в першу чергу самі батьки.

Авторитет доброти, де дитяча слухняність купується добротою батьків, їх поступливістю, м’якістю. Батько і мама виступають перед дитиною як добряки, які все дозволяють, нічого для неї не жаліють. Батьки бояться конфліктів в сім’ї, вони за мир навіть з великимижертвами. В такій сім’ї діти дуже швидко починають командувати батьками.

Авторитет підкупу – найаморальніший авторитет, коли слухняність дитини купується подарунками і різними обіцянками. Особливо важкі наслідки такого авторитету в сім’ях, де немає злагоди між батьком і мамою, де виникла конфліктна ситуація. В таких сім’ях батьки задобрюють дитину з метою перетягнути її на свій бік. Дитина користується цим, але поступово перестає поважати і батька, і маму. Виростає людина, яка нічого не зробить за власним бажанням, яка навчена пристосовуватись, бути там, де більше платять, де вона буде мати більше зиску .

Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А.С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: "Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя іпраця батьків, їх поведінка" .

Таким чином, основний зміст авторитету старших в сім’ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям гідний приклад поведінки, поряд з дитиною знаходиться людина, якою вона "дорожить, гордиться як зразком моральності".

Наведемо принципи створення батьківського авторитету:

- ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним;

- вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає дітям шкоди;

- батьки мають бути для дітей прикладом у всьому;

- до кожної дитини потрібно здійснювати індивідуальний підхід;

- треба любити дітей, поважати їх гідність, бути справедливими і тактовними у стосунках з ними;

- як би не були батьки завантажені, вони повинні знаходити час для сердечного спілкування з дітьми, яке не можна нічим замінити;

- батькам важливо пам’ятати своє дитинство – тоді зрозумілішими будуть власні діти, те, що викликає у них повагу до дорослих.

Отже, найголовнішими умовами успішного сімейного виховання ми вбачаємо:

а) сім’я — міцний і дружний колектив;

б) інтереси членів сім’ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства;

в) повна сім’я — важлива умова успішного виховання дітей;

г) єдність вимог з боку батька і матері;

д) наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;

е) дотримання батьками норм і правил співжиття;

є) атмосфера взаємного довір’я, дружби, доброзичливості;

ж) використання порад А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського у сімейному вихованні.

Діти уважно придивляються до поведінки батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім’ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В "домашній школі" проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька. При цьому багато батьків інстинктивно додержуються поради Л.М. Толстого: живіть правильно самі, і у вас виростуть хороші діти, неможливо, погано живучи самим, виховати хороших дітей .